Лікар власноруч запустив моє серце.
український шоумен, ведучий, комік, виконавець та актор
Чи доводилося Вам у своєму житті зустріти лікаря, який кардинально змінив його? Або просто вплинув на ряд важливих моментів, що в подальшому привели до змін?
Для мене такою людиною виступає Леонід Олександрович Щерба. Це талановитий хірург з міста Хмельницький, якому я завдячую своїм життям.
В 90-ті, а саме в 1997 рік, ми разом із друзями святкували. Це було у Хмельницькому, де я на той час мешкав. У компанії стався конфлікт, який зі словесної перепалки переріс у бійку. У наслідок цього інциденту я отримав 13 ножових поранень, головними з яких стали проникаючі рани зі спини у легені та серце.
Дядя Жора
Лікарі швидкої допомоги доставили мене у найближчу лікарню, але в жодному відділенні за такий складний випадок братися не хотіли…
Була третя година ночі, Різдво, а у закладі, як виявилося, саме цієї зміни не було анестезіолога.
Саме Леонід Олександрович першим звернув увагу, що колір мого обличчя почав змінюватися. Це було викликано зупинкою серця. Рахунок пішов навіть не на хвилини, а на секунди. Він один взяв на себе повну відповідальність за все, що відбувалося далі і прийняв рішення різати по живому, не чекаючи приїзду анестезіолога.
Не зважаючи на те, що це заборонено медичною практикою, він ризикнув не лише моїм життям, а і своєю кар’єрою. Якщо переповісти в декількох словах… взяли на ніжки, ручки і розтягнули. У підсвідомості я почав розуміти, що відбувається щось не те. Чомусь згадалися фільми, коли маску одягають на лице, вводять препарати до вени, але ніхто нічого подібного не робим. Пам’ятаю, як почув «Тримайся», а далі страшенний біль — вскрили грудну клітку. Від больового шоку відразу втратив свідомість. Потім була зупинка серця і клінічна смерть… декілька хвилин мене не було.
Лікар власноруч запустив серце. Я саме в цю хвилину вертаюся та приходжу до тями) а він тримає моє серце… Знову біль і втрата свідомості.
Витримав я це все лише завдяки сильному, спортивному організму. Та, напевно, нічого поганого не зробив, що мені «дозволили» жити далі. Але саме сміливому вчинку лікаря я завдячую всім, і можливістю давати це інтерв’ю також. Далі почалася складна реабілітація, доводилося навіть заново вчитися ходити.
Така от історія, яку я не дуже то і люблю розповідати. Та для мене це було справою честі.
Заступився за товариша, переключивши на себе увагу малолітніх злочинців з ножами. Знаєте, є у мені таке гіпертрофоване відчуття справедливості. Тому, навіть якби знав, чим все закінчиться, навряд чи вчинив інакше
Дядя Жора